С С Х

Совершенно  Секретная

Информационная  Космическая  Служба.

Служба создана для контроля и защиты

Естественного Информационного Знакового Поля Планеты.

Закон Планетарного Кодекса, защищает естественное информационное поле планеты.

   В последнюю очередь, после полного формирования Вселенной, вокруг планеты Земля формируется информационное Знаковое поле планеты. В формировании участвуют Земляне, которые получают все правила и законы формирования Знакового поля планеты. Мной открыты естественные законы развития солнечных систем жизни в космосе. Организовал центр защиты информационного поля планеты. Сам принимал участие в работах естественной космической регистрации  и первичных этапов формирования Знакового информационного поля Земли. Информационное поле выполняет две основных функции, которые в прошлом выполнялись по записи кода транспортного при формировании Вселенной. Запись транспортного кода завершилась успешно, и Мы состоялись отдельной независимой единицей в космическом пространстве.   Отмечу, что я говорю о твёрдых естественных космических законах развития Вселенной. Формирование знаковых полей, вокруг солнечных систем жизни, всецело зависит от людей планеты и первооткрывателя кода космического информационного.

Мной  составлены карты дальнего космоса. Это порядки равные 120-ти Вселенным. Карты двух одновременно видов. Предметные и информационные.

Крымские события заставили нас подготовить отдельную группу специалистов для работ на планете Земля. Это не климатическое и не химическое и не ядерное оружие. Это информационное оружие не разрушает природу Земли и космических информационных состояний. Мы управляем скоростью информационного обмена организма человека. Знаковые поля на планете соответствуют алфавитным группам, это и есть карта-схема всей планеты. Изменяя скорость обмена, мы управляем сознанием человека. Код твёрдой памяти есть душа человека. Код записан на общей сетке, где сёдла единиц памяти свободно перенаправляются по уровням биополя человека. Уровневая структура маркирована и эта схема работает на всей планете. 

 Продолжение следует.

Сайты Укр. ИЕИ.

http://folt1986.jimdo.com/              СПАСЕНИЕ УКРАИНЫ

http://folt000.jimdo.com     Вирусы Космические Информационные.

http://bog1.jimdo.com                     Второе Пришествие!

http://bog2.jimdo.com             Библия  Второго Пришествия  

http://folt6.jimdo.com/                    Живой Символ Веры.

http://666folt999.jimdo.com            Властелин Код Библии

http://folt333.jimdo.com                 Духовный Адрес Кода

http://folt10.jimdo.com               Карты Дальнего Космоса.         

http://folt3.jimdo.com                     Табл.  Менделеева

http://folt12.jimdo.com               Процессы Работы Мозга.

http://folt13.jimdo.com               Буква космического закона

http://folt2.jimdo.com/      "Пластическое Движение Символа"                   

http://foltkieb.jimdo.com                Водителя реакция.    

http://folt7.jimdo.com                     ИЕИ  Открыт метод ДУХ.-ИНФ.КОДИР.

http://folt11.jimdo.com                   Укр.ИЕИ

http://folt666999.jimdo.com           Независимый   Укр.ИЕИ

Ноосфера

Ноосфера (от греч. nóos — разум и сфера), сфера взаимодействия природы и общества, в пределах которой разумная человеческая деятельность становится главным, определяющим фактором развития (для обозначения этой сферы употребляют также сходные термины: техносфера, антропосфера, социосфера). Понятие Н. как облекающей земной шар идеальной, "мыслящей" оболочки, формирование которой связано с возникновением и развитием человеческого сознания, ввели в начале 20 в. П. Тейяр де Шарден и Э. Леруа. В. И. Вернадский внёс в термин материалистическое содержание: Н. — новая, высшая стадия биосферы, связанная с возникновением и развитием в ней человечества, которое, познавая законы природы и совершенствуя технику, становится крупнейшей силой, сопоставимой по масштабам с геологическими, и начинает оказывать определяющее влияние на ход процессов в охваченной его воздействием сфере Земли (впоследствии и в околоземном пространстве), глубоко изменяя её своим трудом. Становление и развитие человечества как новой преобразующей природу силы выразилось в возникновении новых форм обмена веществом и энергией между обществом и природой, во всё возрастающем биогеохимическом и ином воздействии человека на биосферу.

Зародившись на планете, Н. имеет тенденцию к постоянному расширению, превращаясь, т. о., в особый структурный элемент космоса, выделяемый по социальному охвату природы. В понятии Н. подчёркивается необходимость разумной (т. е. отвечающей потребностям развивающегося человечества) организации взаимодействия общества и природы в противоположность стихийному, хищническому отношению к ней, приводящему к ухудшению окружающей среды. Поскольку характер отношения общества к природе определяется не только научно-техническим уровнем, но и социальным строем, постольку сознательное формирование Н. органически связано со становлением коммунистической общественно-экономической формации, создающей условия для превращения знаний и опыта, накопленных человечеством, в материальную силу, рационально преобразующую природную среду.

Лит.: Тейяр де Шарден П., Феномен человека, пер. с франц., М., 1965; Вернадский В. И., Химическое строение биосферы Земли и ее окружения, М., 1965; Природа и общество. [Сб. ст.], М., 1968; Научно-техническая революция, общество, М., 1973.

  Ю. П. Трусов.

Поняття ноосфера (від грецького ноос — розум і сфай-рос — сфера) виникло у 20-х роках нашого століття. Наукову концепцію ноосфери розробив В.І. Вернадський. Він розумів її як сферу взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна людська діяльність стає головним, визначальним чинником. Людство, озброєне науковою думкою, вважав учений, має стати вирішальною силою, яка надалі визначатиме еволюцію нашої планети.

Виникнення ноосфери, на думку В.І. Вернадського, — об'єктивний і неминучий вияв життя як природного явища. Сутність ноосфери коротко можна сформулювати так: якщо узгодженість процесів, які відбуваються у неживій природі, забезпечується механізмами саморегуляції, то узгодженість характеристик природного середовища і суспільства може бути здійснена розумом і волею. Тобто мова йде вже не про руйнівне втручання в природу, а про науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Визначальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини.

Вчений розглядав ноосферу як майбутній стан біосфери, оскільки людство ще далеке від такого стану. У своїй останній праці "Кілька слів про ноосферу" він визначив деякі загальні умови, необхідні для створення ноосфери, зокрема: людство має стати єдиним в інформаційному й економічному зв'язках; ноосфера — явище загальнопланетарне, тому людство має прийти до цілковитої рівності рас, народів та ін.; ноосфера не може бути створена до припинення війн на Землі.

За вченням В.І. Вернадського, ноосфера мала стати втіленням не лише наукових знань, а й моральних якостей людства, найкращих рис духовності людини. Вона прогнозувалася як гармонія духовних та фізичних відносин людини і природи, людини і людини. Але дійсність далеко не завжди розумна, вона не часто "вписується" в теоретичні міркування й передбачення. В реальному процесі розвитку ноосфера стала лише однобічним втіленням раціонального знання. Відсутність у ній моральної та інших людських цінностей стала усвідомлюватися значно пізніше, з виникненням глобальних проблем.

Теорія ноосфери сформувалася тоді, коли світ складався з трьох взаємопов'язаних елементів: природа — людина — суспільство. До них потім приєднується ще один суттєвий елемент — техніка, яка створена людиною і яка стала головним чинником змін на планеті, особливо з початком наприкінці 50-х років науково-технічної революції як велетенського якісного стрибка в розвитку науки та техніки. Це спричинило екологічну проблему — одну з найнебезпечні-ших з-поміж глобальних проблем людства. Почалась руйнація гармонії відносин між людьми і їхнього ставлення до природи. Тому оптимізм сьогодні відійшов на задній план, його відтіснили песимістичні настрої і оцінки.

У наш час виникли спроби наповнити феномен ноосфери етичним змістом, поєднати науку і мораль, гуманітарні та технічні знання, тобто створити глобальну етику. Необхідність морального ставлення до природи, насамперед до живої, відображена у вченні видатного мислителя й гуманіста Альберта Швейцера, яке він назвав етикою благоговіння перед життям.

На відміну від В. Вернадського, який розглядав життя у загальнопланетарному масштабі, А. Швейцер закликав при­дивлятися до кожної живої істоти. Звідси його визначення людини: "Я є життя, що живе серед життя, яке теж хоче жити". Найзагальнішою засадою моральності, визначенням етичного, за Швейцером, є принцип благоговіння перед життям. Добро в такому розумінні — це діяння, спрямоване на збереження й удосконалення життя. Отже ми знову зустрілися з поняттям добра.

Таким чином, вчення про ноосферу з самого початку містило в собі елемент утопії, у ньому тісно переплетені ціннісні та буттєві підходи без будь-якого розмежування їх. Тому потрібно розрізняти розуміння ноосфери як утопії і як реального стану. І, виходячи з реального стану відносин людини з природою, слушною можна вважати думку деяких сучасних вчених про те, що ноосфера знаменує собою початок низхідного етапу розвитку людства. Розглядаючи далі проблеми відносин між людиною, суспільством і природою, ми ще повернемося до цього питання.

Ноосфера (в значенні «розум») — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Частина планети і навколопланетного простору зі слідами діяльності людини. Термін ноосфера запропонував французький математик Едуард Леруа.

Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи).

Так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.

Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу) потужності «геологічної сили».

Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об'єктів, створених людиною, та природних об'єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їхній взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку, починаючи з моменту виникнення «людини розумної»;

2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.

Український вчений С.А. Подолинський, обрахувавши баланс енергії для планети Земля, показав залежність ноосфери від джерел енергії і їхній культурний вплив на формування економіки і соціуму Землі. Цим він дав поштовх і підґрунтя працям Вернадського, Ціолковського та інших космістів. Космізм в роботах Ціолковського К.Е. і Чижевського О.Л. дає нову якість розуміння і межам ноосфери. У такому розумінні ноосфера розповсюджена в пізнанні засобами телескопів до меж далеких галактик, і ми отримали інформацію про аномалії сонячної планетарної системи проти норми, що переважає у Всесвіті. У межах руху космічних зондів, планетарних роботів-дослідників, Марс почав відкривати свої таємниці.Вже розробляються проекти освоєння інших планет і космічного простору. Ноосфера розширюється і переміщенням в просторі - послання у 60-х для позаземних цивілізацій про людство на планеті Земля біля Сонця на краю галактики.

На думку О. Т. Звєрєва, основними законами ноосфери є:

Історичні передумови (закономірності) виникнення ноосфери (В. І. Вернадський)

Закон ноосфери В. І. Вернадського

Фундаментальна константа ноосфери - моральність

Закон необхідності перемоги екологічного світогляду

Закон неминучості збільшення ролі екополітики

Принципи наростання цілеспрямованого впливу людей на систему людина - суспільство - природа

Закон гармонійного примирення свободи і національних особливостей з плануванням і об'єднанням (П. Тейяр де Шарден)

Закон єднання дій та ідей людства (В.І. Вернадський)

Ноосфера - частина реальності, яку людству ще належить пізнати.

Едуард Леруа, П'єр Тейяр де Шарден й Володимир Іванович Вернадський  є визнаними основоположниками вчення про ноосферу. На Ваш розгляд пропонується варіант розвитку їхніх поглядів, з урахуванням сучасного рівня розвитку науки. Звертаємо Вашу увагу на те, що у даному випадку вчення про ноосферу є науковою гіпотезою, а не напряком філософської думки, хоча безперечно - усі троє засновників вчення заслуговують звання видатних філософів усіх часів й народів.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Закон_ноосфери_Вернадського

Науковий характер вчення вимагає пояснення - про який об'єкт дослідження йде мова й чому його існування не те що не викликає сумнівів, а хоча б має право на припущення у світлі існуючих знань.

Ноосфера - нова, більш висока стадія розвитку біосфери, до якої остання переходить внаслідок процесу розумового розвитку, що перебігає у ній. 

Під об'єктом дослідження конкретно мається на увазі середовище, у якому діє розумова сила, що зменшує ентропію (рівень безладу) Всесвіту, й саме це середовище (ноосфера) є принципово кращим для життя людини, у порівнянні з тим, в якому людство живе зараз.

Відправною точкою у пошуках параметрів розумової сили стали знання та технології, які дозволяють зменшувати втрати енергії в процесі життєдіяльності людини. За Вернадським - розум стає новою геологічною силою. Це дає підстави вважати ноосферу географічною оболонкою, елементам якої притаманні антиентропійні властивості, набуті ними після вилучення їх з інших оболонок (гідросфери, атмосфери, літосфери й біосфери).

Можна припустити, що ноосфера існує також у п'ятому вимірі, де кожна думка миттєво поширюється усім Всесвітом, нізвідки не виникаючи й нікуди не зникаючи. У такому випадку людина може згадати усі знання Всесвіту й жодна її думка не є новою, а ноосфера - це середовище, у якому існує свідомість кожної людини й людства в цілому.

Також враховується, що для кожної людини є актуальною дія несприятливих факторів середовища, які  спричиняли й спричиняють еволюцію розуму людства й конкретно – науково-технічний прогрес, у рамках якого й виникло вчення про ноосферу.

Виходячи з окреслених передумов, як гіпотеза висуваються наступні узагальнення:

1. Великий Вибух став початком розширення неживої речовини Всесвіту. Цей процес відбувається у напрямку збільшення ентропії.

2. Жива речовина є результатом перебігу природного антиентропійного процесу. Цей процес можна прив'язати до принципу Ле Шательє-Брауна (якщо на систему, що знаходиться у стійкій рівновазі, вплинути ззовні, змінюючи будь-яку з умов рівноваги, то у системі посилюються процеси, спрямовані на компенсацію зовнішнього впливу), припустивши, що Великий Вибух став наслідком якогось зовнішнього впливу на Всесвіт, який до цього знаходився у стані рівноваги.

3. У процесі своєї еволюції жива речовина прагне досягти стану найменшої ентропії, й привести до цього стану середовище свого існування (Всесвіт), що співпадає з наступними еволюційними векторами:

а) Від меншої до більшої розумності (Закон цефалізації (Дана/Ле-Конта): з плином геологічного часу відбувається незворотній розвиток головного мозоку, збільшення його ваги по відношенню до ваги усього тіла).

б) Від більшої енерговитратності до меншої енерговитратності (правило Шварца: видоутворення являє собою чіткий етап адаптації, формування нового, енергетично більш заощадливого пристосування, ніж спеціалізовані внутрішньовидові форми).

в) Від меншої до більшої різноманітності видів.

г) Від меншої до більшої біогенної міграції хімічних елементів (Другий біогеохімічний закон Вернадського: у біосфері право на життя отримують лише види, необхідні самій біосфері для виконання певних функцій й посилення тим самим біогенної міграції хімічних елементів).

Можна зробити припущення, що розумна діяльність є продовженням антиентропійного процесу біосфери, й ознакою розумності слід вважати збільшення ноогенної міграції хімічних елементів при зменшенні енерговитрат в такій мірі, яка б повернула Всесвіт до стану рівноваги.

4. Ноосфера - утворене внаслідок розумної діяльності середовище, яке:

а) Переважним чином залучене до антиентропійного процесу (навіть якщо у окремих його підсистемах відбувається збільшення ентропії)

б)Постійно прагне збільшити кількість контрольованої нею речовини, при цьому прагнучи більшої енергоефективності (переведення речовини у системи з меншою ентропією, ніж була у попередній системі).

5. В процесі свого розвитку ноосфера діє як негативний екологічний фактор по відношенню до біологічних видів, груп живих істот та окремих організмів, антиентропійна спроможність яких не відповідає вимогам сучасного етапу розвитку ноосфери. При цьому можуть створюватись умови, необхідні для виникнення більшої кількості нових видів на новому етапі еволюції й більш сприятливі для виживання видів, потрібних ноосфері.

6. Ноосфера може повністю або частково знищувати власні підсистеми, якщо вони перешкоджають її подальшому просуванню до стану з найменшою ентропією. Це стосується предметів, технологічних процесів й людей, без яких існування цих підсистем неможливе.

Вищенаведена гіпотеза є частково доведеною, частково ж вона грунтується на припущеннях, які пояснюють логіку поведінки людини та розвитку цивілізації. В цілому мова йде про те, що ноосфера будується за ознаками порядку, існуючого як космічна константа, й розум у даному випадку є або інструментом, або квінтесенцією творення цього порядку.

Припускається також часткове існування ноосфери у тому вигляді, який вона мала до Великого Вибуху, й частково збереглася неушкодженою у п'ятому вимірі. Можливо - до вже існуючих залишків "старої ноосфери" прибудовується те, що було втрачено під час Великого Вибуху.

У цьому сенсі напрошується аналогія з боротьбою добра та зла, оповідання про яку супроводжують людство ледь не на всьому протязі його розумного існування. Що характерно - добро завжди виступає як раціональна, розумніша за зло сила, яка даремно своїх ресурсів не витрачає. Й при цьому шлях добра ніколи не буває легким. Точно так само на усіх етапах розвитку соціальних систем відбувалось їх протистояння, в якому врешті-решт перемогу здобувала та, яка більше відповідає напрямку зменшення ентропії.

Навіть уявляючи ноосферу виключно у вигляді матеріальних здобутків науково-технічного прогресу, її добропорядних мешканців можна охарактеризувати такими чеснотами, як обізнаність, пунктуальність, уважність, обережність тощо. Таким чином ми приходимо до того, що "етика добра" теж знаходить наукове обґрунтування у вченні про ноосферу, роблячи розумність практично синонімом добропорядності.

Остаточно ноосферу можна уявити як те, що людство будувало достатньо тривалий час, але лише тепер усвідомлює – що саме будували. При цьому цілком можливо й наступне: людство відбудовує те, що колись вже було, й при цьому намагається зробити його менш вразливим, ніж раніше.

Відкинути вчення про ноосферу на сьогоднішній день легше за усе, просто заявивши, що воно є навколонауковою вигадкою. По-справжньому ж цінним буде створення науково обґрунтуваного світогляду, який або доповнюватиме вчення про ноосферу, або навіть заперечуватиме його. Реально ж, не відкидаючи права інших людей пізнавати непізнане, послідовники вчення про ноосферу повинні зробити усе необхідне, аби донести свої знання до представників усіх релігійних та філософських течій сучасності й майбутнього, змінивши їхні погляди раз та назавжди.

Навіть у гіпотетичному вигляді вчення про ноосферу надається Вашій увазі з заздалегідь передбаченим результатом, який був початковою метою усієї цієї праці – діалектичне обґрунтування ноократії (влади розуму). Про ноократію йтиметься у іншому розділі сайту – в першу чергу тому, що вона претендуватиме не стільки на наукову точність, скільки на політичну доцільність. Ну й також тому, що розділ «Ноосфера»  доповнюватиметься матеріалами, які рекомендуватимуться для ознайомлення саме у контексті наукового дослідження ноосфери, без акцентування на політичному боці справи.

Несколько лет назад независимо друг от друга американские физики под руководством Роберта Пекоры и российские ученые из института квантовой генетики, возглавляемого академиком Петром Петровичем Гаряевым, разработавшим способ лазерной «считки» информации с живой ДНК, получили сенсационные результаты.

Вывод, к которому пришли исследователи в результате экспериментов, потрясает все материалистические устои науки – основная программа развития организма хранится вовсе не в ДНК, а в областях тонкоэнергетических полей! Спиральная молекула ДНК – всего лишь приемник, сотворенный из плотной материи, позволяющий организму получать «сверху» необходимую информацию…

Один из создателей «квантовой генетики», доктор биологических наук, академик Российской академии медико-технических наук, член Нью-Йорской академии наук Петр Гаряев недвусмысленно заявляет: «Эксперименты показали, что генетический аппарат – не самодостаточная система. Существует внешняя генетическая информация, которая идет от Высшего Разума».

Если к сказанному добавить, что двойная спираль ДНК является единственным известным земной науке носителем информации в природе, то приведенные выводы американских и российских ученых о «внешнем» полевом хранилище информации окажутся весомым подтверждением высказывания одного из величайших мудрецов Древней Греции, отца современной атомистики Гераклита, утверждающего, что «сила мышления находится вне тела человека».

Эта мысль древнего философа нашла свое подтверждение также в трудах современных ученых, где, в частности, утверждается, что «непосредственной материальной структурой, функционирование которой порождает мысль как информационный образ является полевая формация биосистемы». То есть снова речь идет об энергетических явлениях вне видимого человека, за пределами контуров физического тела. Какая же функция отводится в этих представлениях человеческому мозгу? Самые последние разработки ученых показывают: мыслящий мозг можно расматривать как блок считки информации, хранящейся в биополевой системе. А поскольку вывод о том, что «молекула дезоксирибонуклеиновой кислоты – всего лишь приемник», – касается и клеток головного мозга (нейронов), то и мнение Гераклита и современные научные представления о главенствующей роли тонких полей в обмене информацией в природе получают экспериментальное подтверждение.

Исследуя кольцевые хромосомы человека, советский цитолог В.Навашин еще в 20-е годы прошлого столетия обратил внимание на тот поразительный факт, что деление этих носителей наследственной информации, т.е. той же ДНК, имеет не один, а два варианта .В первом случае хромосома образует кольцо вдвое большего диаметра, чем исходное, а во втором – два кольца исходного диаметра, но продетых одно в другое… Но ведь именно так ведет себя при продольном разделении по средней линии «кольцо Мебиуса » (или «лента Мебиуса») – уникальный «двумерец» в нашем трехмерном мире, фигура, наглядно иллюстрирующая изменение мерности. Не здесь ли сокрыта разгадка феноменов восприятия событий, происходящих в данный момент на больших расстояниях с дорогими нашему сердцу людьми, или событий, еще предстоящих, не совершившихся, но уже существующих в Будущем? Не через Миры ли Высших Мерностей поступает обычно информация к пророкам и ясновидцам?

Мировая практика ясновидения свидетильствует – «вхождение» сознания в рабочее состояние сводится к устранению сигналов от обычных органов чувств… Как считает один из признаных авторитетов в этой области американский ученый Стенфорд, «для сканирования окружающей среды каждый человек непрерывно использует, наряду с обычными чувствами, также сверхчувствительнное восприятие». Большинство людей редко воспринимает сигналы из Будущего или Настоящего, приходящие в виде тревожных предчувствий, «вещих снов», предостерегающих голосов или видений. Это нетрудно обьяснить нашим сегодняшним неумением слышать тихий голос собственного сверхсознания, заглушаемый «орущими на всю катушку» органами чувств плотного тела. Похоже, мы просто разучились слушать самих себя, свой внутренний голос, своего ангела – хранителя…

Такое же понимание механизмов сверхчувствительного восприятия содержат легенды Древней Индии о «пелене майи», скрывающей глубинное устройство мира, а также древнее представление о том, что обязательным условием раскрытия нашего (данного всем) сверхсознания является полный покой сознания. Скорее всего, именно с этим связана трудность, даже невозможность описания ошущений при реализации «пси-феноменов», с которой сталкивались даже очень сильные экстрасенсы (Вольф Мессинг, Эдгар Кейси, Дороти Эдисон, Жерар Краузе и др.).

Ведь секрет-то в том, что описывать как раз и нечего, т.к. это – состояние абсолютного покоя сознания, называемое в буддизме «состояние пустоты». Будде принадлежат слова: «Опустошись! И я тебя наполню». Буддийское «состояние пустоты», получившее в работах психологов 20-того века название «сенсорное голодание», действительно способствует раскрытию сверхчувственного восприятия, что выяснилось в процессе тренировок космонавтов в сурдокамере, в условиях полной изоляции от внешних раздражителей. Вероятно, именно поэтому многие прорицатели древности жили отшельниками, уходили в пещеры и пустыни или подолгу молились (медитировали) в закрытых кельях…

В монографии московских ученых Дуброва А.П. и Пушкина В.Н. «Парапсихология и современное естествознание» говорится: «…незнание новых и прогрессивных физических моделей «пространства-времени», разработанных современными учеными, приводит к тому, что сложнейшие «пси-явления» объясняются и понимаются с заведомо ложных и порой даже мистических позиций. В последние годы в результате развития науки, и особенно физики и психологии, все чаще делаются попытки разрешить возникающие трудности в описании задокументированных феноменов сверхчувствительного восприятия с позиций высших пространственных измерений…

Дело в том ,что в нашем реальном мире известны явления, которые обьяснить в рамках трехмерности пространства не удается. Имеется в виду «эффект Эйнштейна – Подольского – Розена», заключающийся в том, что при аннигиляции электрона и позитрона образующиеся фотоны, разлетаются в разные стороны от точки аннигиляции, сохраняют какую-то невидимую связь. А именно, при перемене поляризации одного из этих фотонов, тут же, и точно так же, изменяется поляризация другого. Уже одно это явление является экспериментальным подтверждением того, что наш мир имеет большее число измерений, чем те, с которыми мы сталкиваемся в обычной жизни. Многомерность вселенной нашла свое неожиданное подтверждение в работах ленинградского ученого, доктора технических наук, профессора Геннадия Александровича Сергеева…

Одним из элементов пространства больших мерностей, чем наш мир, в математике принята четырехмерная «дуплекс – сфера», которую можно представить в виде последовательности сфер с разными радиусами, вложенными одна в другую. Математическая топология решила задачу о трехмерном сечении четырехмерной сферы и получила в нашем трехмерном мире тело в виде обьемной кардиоиды («кардиоида » – сердцеподобная). По всем данным, объемная кардиоида предстовляет собой своеобразный резонатор, реагирующий на излучения, возникающие в четырехмерном пространстве.

В книге «Этюды многомерного мира» профессор Г.Сергеев пишет : «Природа позаботилась о том, чтобы форма нашего сердца приобрела топологию обьемной кардиоиды. В 1975 году мы провели эксперимент, связаный с изучением… обьемного конденсатора, выполненого в виде обьемной кардиоиды. Внутренняя полость этого конденсатора была покрыта жидкокристаллическим составом с нелинейными диэлектрическими свойствами. Сам же «датчик – конденсатор» был подключен к энцефалографу. Регистрирующее устройство тут же зафиксировало сигналы, имевшие характер импульсных последовательностей… совпадающих с кардиограммой (записью биотоков человеческого сердца). В момент входа человека в экранированную камеру, где находился датчик, измерялась частота генерации, т. е. воспроизводилось явление искусственной тахикардии…

Отсюда становится понятным – наше сердце является приемником сигналов, возникающих в многомерном пространстве». Не здесь ли разгадка многочисленных случаев предощущения («сердцем чую!») беды, приключившейся с дорогим человеком, находящимся в этот момент вдали от нас?..

Экспериментальные исследования дальних космических обьектов с помощью «детектора времени», произведённые весной 1978 года известным астрофизиком, доктором физико – математических наук, профессором Николаем Александровичем Козыревым и его сотрудником Виктором Васильевичем Насоновым, доказали, что «в природе существует» вневременной канал «передачи причинно – следственной информации». Любая информация представляет собой некоторую деформацию пространственно – временного континиума Вселенной, вызывая его вибрации. Эти микровибрации заполняют все пространство Вселенной и в нашем реальном мире носят характер голограммы, причем голограмы четырехмерной.

Чтобы, понять ее структуру, напомним, что такое обычная голограмма. Если обычная фотография представляет собой только запись интенсивности света, передавая только двухмерное изображение предмета, то голографический снимок представляет собой запись волнового фронта, где наряду с интенсивностью хранится запись фазы каждой волны светового сигнала. Если осветить голограмму когерентным (от одного источника) светом, то в пространстве за ней появится трехмерное изображение предмета – своеобразное объемное «привидение», ибо самого предмета там нет… Голограмма обладает необычным свойством. Если ее разделить на несколько частей, то каждая часть может воспроизвести трехмерное изображение целого предмета. Точно также и четырехмерная голограмма, где любой трехмерный обьем простраства содержит полную информацию обо все пространстве – времени континиуума нашей Вселенной.

То, что каждое живое существо, включая растения, имеет голографический каркас, своеобразную пространственно – энергетическую матрицу, свидетельствуют эксперименты, проведенные впервые в Бразилии. В поле высокой частоты был помещен свежесорванный листик растения. Сразу же вокруг него вспыхнуло переливающееся энергетическое сияние («эффект супругов Кирлиан»), которое было сфотографировано. Затем листик обрезали на одну треть и снова поместили в «кирлиановскую установку». В поле высокой частоты снова вспыхнул… полный энергетический контур целого листка(!). Здесь напрашивается аналогия о фантомных болях, с которыми хирурги столкнулись еще в 19-том веке.

(«Фантомными болями» называется явление, когда человек продолжает ощущать боль в пальцах ампутированной руки или ноги.) Это явление, зафиксированное в разных странах у тысячи прооперированных, научного объяснения до недавнего времени не имело… Теперь же с позиций биоэнергетики, имея фотоснимки полного голографического каркаса – матрицы перенесшего «ампутацию» листика, ученые убедились в том, что у этих явлений имеются объяснимые физические причины. Точно так же, по голографической матрице, как по своеобразному пространственному «чертежу», отращивает утраченный хвост ящерица или ампутированную лапку лягушка…

Знаменитая немецкая ясновидящая конца 19-того столетия госпожа Гофф рассказывала работавшему с ней доктору Кернеру, что «когда ей приходилось встречаться с человеком, потерявшим какой – либо орган, она продолжала видеть отнятый орган в теле. То есть она видела форму органа, воспроизведенную нервным флюидом… Это любопытное явление может, пожалуй, обьяснить ощущения перенесших операцию людей, которые чувствуют наличие у себя отнятого органа…»

Не менее удивительными являются свидетельства о «невидимых связях» между отторженным органом и его прежним владельцем. Вот что пишет американский врач – хирург о событиях, участником которых он оказался в 1881 году. «Я осматривал со своими друзьями механический лесопильный завод. Один из моих друзей поскользнулся, и верхняя часть руки была подхвачена круговой (циркулярной) пилой и изувечена. Необходимо было сделать операцию… После операции отрезанную руку положили в яшик с древесными опилками, и (т.к. до города было далеко) зарыли в землю.

Вскоре, на пути к полному выздоровлению, мой друг стал жаловаться на боль в отсутвующей руке, говорил, что чувствует на руке опилки и как гвоздь давит на палец. Так как его жалобы продолжались и он даже потерял сон, а его близкие начали бояться за его рассудок, то мне пришло на мысль сьездить на завод, где произошел несчастный случай, и – удивительная вещь! – когда я мыл вынутую из земли руку, чтобы очистить ее от опилок, то нашел гвоздь от крышки ящика воткнувшимся в палец… Пациент, находившийся на расстоянии многих миль от завода, говорил в это время своим друзьям: «Льют воду на мою руку, вынули гвоздь, теперь мне гораздо лучше».

Даже предметы личного пользования, одежда, письма, фотографии не утрачивают связи с их прежними обладателями. Это явление, подтвержденное многочисленными экспериментами, является основой психометрии, т. е. «считки информации» с предмета, бывшего в контакте с человеком. Каждая вещь, к которой мы прикасаемся или которой пользуемся, стоновится частью нашей личной голограммы и раскажет о нас все, включая прошлое, настоящее и будущее… В наши дни психометрия используется спецслужбами многих стран при расследование особо сложных преступлений, для поиска пропавших без вести людей, а также в военной и экономической разведке и контрразведке…

Тот факт, что вся Вселенная является многомерной голограммой, дает основания считать, что любая ее, даже самая малая часть (планета ли, человек ли, крохотная пылинка плотного вещества) в полном обьеме содержит всю информацию о прошлом, настоящем и будущем всей Вселенной. А это, учитывая голографические свойства мироздания, означает,что каждая мысль каждого разумного существа мгновенно «как на ладони» видна и легко читается с любого конца Вселенной. Говоря словами Священного Писания, «нет ничего тайного, что не стало бы явным». Об этом следовало бы помнить каждому, кто замышляет преступное или постыдное деяние в надежде, что его мысли останутся неизвестными!… Они не только мгновенно видны всей Вселенной, но еще и навсегда фиксируются Мировым Информационным Полем, носившим в Древней Индии название «Акаша Хроника».

Каждому из нас, в обязательном порядке, в момент расставания с плотным телом придется (хотим мы того или нет) с этими поступками или мыслями снова встретиться. В то же время, поскольку наши бессмертные личности – не подлежащие распаду плотные тела, а некая сумма информации, составляющей наше сознание и невидимо управляющей плотным телом в процессе его существования, практически оживляющей его, то становится понятной и оправданной древняя заповедь о необходимости дисциплины и чистоты помыслов!.. Ибо тот мир, который мы создаем своими доброжелательными или злобными мыслями, и станет нашим будущим жилищем на невообразимые сроки! Именно поэтому заботится о том, чтобы и сегодня, и за гранью жизни земной жить в правде, радости и любви, необходимо уже сейчас…