С С Х

Совершенно  Секретная

Информационная  Космическая  Служба.

Служба создана для контроля и защиты

Естественного Информационного Знакового Поля Планеты.

 

Закон Планетарного Кодекса, защищает естественное информационное поле планеты.


   В последнюю очередь, после полного формирования Вселенной, вокруг планеты Земля формируется информационное Знаковое поле планеты. В формировании участвуют Земляне, которые получают все правила и законы формирования Знакового поля планеты. Мной открыты естественные законы развития солнечных систем жизни в космосе. Организовал центр защиты информационного поля планеты. Сам принимал участие в работах естественной космической регистрации  и первичных этапов формирования Знакового информационного поля Земли. Информационное поле выполняет две основных функции, которые в прошлом выполнялись по записи кода транспортного при формировании Вселенной. Запись транспортного кода завершилась успешно, и Мы состоялись отдельной независимой единицей в космическом пространстве.   Отмечу, что я говорю о твёрдых естественных космических законах развития Вселенной. Формирование знаковых полей, вокруг солнечных систем жизни, всецело зависит от людей планеты и первооткрывателя кода космического информационного.

Мной  составлены карты дальнего космоса. Это порядки равные 120-ти Вселенным. Карты двух одновременно видов. Предметные и информационные.

Крымские события заставили нас подготовить отдельную группу специалистов для работ на планете Земля. Это не климатическое и не химическое и не ядерное оружие. Это информационное оружие не разрушает природу Земли и космических информационных состояний. Мы управляем скоростью информационного обмена организма человека. Знаковые поля на планете соответствуют алфавитным группам, это и есть карта-схема всей планеты. Изменяя скорость обмена, мы управляем сознанием человека. Код твёрдой памяти есть душа человека. Код записан на общей сетке, где сёдла единиц памяти свободно перенаправляются по уровням биополя человека. Уровневая структура маркирована и эта схема работает на всей планете. 

 Продолжение следует.

 

Сайты Укр. ИЕИ.

http://folt1986.jimdo.com/              СПАСЕНИЕ УКРАИНЫ

http://folt000.jimdo.com     Вирусы Космические Информационные.

http://bog1.jimdo.com                     Второе Пришествие!

http://bog2.jimdo.com             Библия  Второго Пришествия  

http://folt6.jimdo.com/                    Живой Символ Веры.

http://666folt999.jimdo.com            Властелин Код Библии

http://folt333.jimdo.com                 Духовный Адрес Кода

http://folt10.jimdo.com               Карты Дальнего Космоса.         

http://folt3.jimdo.com                     Табл.  Менделеева

http://folt12.jimdo.com               Процессы Работы Мозга.

http://folt13.jimdo.com               Буква космического закона

http://folt2.jimdo.com/      "Пластическое Движение Символа"                   

http://foltkieb.jimdo.com                Водителя реакция.    

http://folt7.jimdo.com                     ИЕИ  Открыт метод ДУХ.-ИНФ.КОДИР.

http://folt11.jimdo.com                   Укр.ИЕИ

http://folt666999.jimdo.com           Независимый   Укр.ИЕИ

 

 

Ноосфера

 

Ноосфера (от греч. nóos — разум и сфера), сфера взаимодействия природы и общества, в пределах которой разумная человеческая деятельность становится главным, определяющим фактором развития (для обозначения этой сферы употребляют также сходные термины: техносфера, антропосфера, социосфера). Понятие Н. как облекающей земной шар идеальной, "мыслящей" оболочки, формирование которой связано с возникновением и развитием человеческого сознания, ввели в начале 20 в. П. Тейяр де Шарден и Э. Леруа. В. И. Вернадский внёс в термин материалистическое содержание: Н. — новая, высшая стадия биосферы, связанная с возникновением и развитием в ней человечества, которое, познавая законы природы и совершенствуя технику, становится крупнейшей силой, сопоставимой по масштабам с геологическими, и начинает оказывать определяющее влияние на ход процессов в охваченной его воздействием сфере Земли (впоследствии и в околоземном пространстве), глубоко изменяя её своим трудом. Становление и развитие человечества как новой преобразующей природу силы выразилось в возникновении новых форм обмена веществом и энергией между обществом и природой, во всё возрастающем биогеохимическом и ином воздействии человека на биосферу.

 

Зародившись на планете, Н. имеет тенденцию к постоянному расширению, превращаясь, т. о., в особый структурный элемент космоса, выделяемый по социальному охвату природы. В понятии Н. подчёркивается необходимость разумной (т. е. отвечающей потребностям развивающегося человечества) организации взаимодействия общества и природы в противоположность стихийному, хищническому отношению к ней, приводящему к ухудшению окружающей среды. Поскольку характер отношения общества к природе определяется не только научно-техническим уровнем, но и социальным строем, постольку сознательное формирование Н. органически связано со становлением коммунистической общественно-экономической формации, создающей условия для превращения знаний и опыта, накопленных человечеством, в материальную силу, рационально преобразующую природную среду.

 

Лит.: Тейяр де Шарден П., Феномен человека, пер. с франц., М., 1965; Вернадский В. И., Химическое строение биосферы Земли и ее окружения, М., 1965; Природа и общество. [Сб. ст.], М., 1968; Научно-техническая революция, общество, М., 1973.

 

  Ю. П. Трусов.

Поняття ноосфера (від грецького ноос — розум і сфай-рос — сфера) виникло у 20-х роках нашого століття. Наукову концепцію ноосфери розробив В.І. Вернадський. Він розумів її як сферу взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна людська діяльність стає головним, визначальним чинником. Людство, озброєне науковою думкою, вважав учений, має стати вирішальною силою, яка надалі визначатиме еволюцію нашої планети.

 

Виникнення ноосфери, на думку В.І. Вернадського, — об'єктивний і неминучий вияв життя як природного явища. Сутність ноосфери коротко можна сформулювати так: якщо узгодженість процесів, які відбуваються у неживій природі, забезпечується механізмами саморегуляції, то узгодженість характеристик природного середовища і суспільства може бути здійснена розумом і волею. Тобто мова йде вже не про руйнівне втручання в природу, а про науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Визначальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини.

 

Вчений розглядав ноосферу як майбутній стан біосфери, оскільки людство ще далеке від такого стану. У своїй останній праці "Кілька слів про ноосферу" він визначив деякі загальні умови, необхідні для створення ноосфери, зокрема: людство має стати єдиним в інформаційному й економічному зв'язках; ноосфера — явище загальнопланетарне, тому людство має прийти до цілковитої рівності рас, народів та ін.; ноосфера не може бути створена до припинення війн на Землі.

За вченням В.І. Вернадського, ноосфера мала стати втіленням не лише наукових знань, а й моральних якостей людства, найкращих рис духовності людини. Вона прогнозувалася як гармонія духовних та фізичних відносин людини і природи, людини і людини. Але дійсність далеко не завжди розумна, вона не часто "вписується" в теоретичні міркування й передбачення. В реальному процесі розвитку ноосфера стала лише однобічним втіленням раціонального знання. Відсутність у ній моральної та інших людських цінностей стала усвідомлюватися значно пізніше, з виникненням глобальних проблем.

 

Теорія ноосфери сформувалася тоді, коли світ складався з трьох взаємопов'язаних елементів: природа — людина — суспільство. До них потім приєднується ще один суттєвий елемент — техніка, яка створена людиною і яка стала головним чинником змін на планеті, особливо з початком наприкінці 50-х років науково-технічної революції як велетенського якісного стрибка в розвитку науки та техніки. Це спричинило екологічну проблему — одну з найнебезпечні-ших з-поміж глобальних проблем людства. Почалась руйнація гармонії відносин між людьми і їхнього ставлення до природи. Тому оптимізм сьогодні відійшов на задній план, його відтіснили песимістичні настрої і оцінки.

 

У наш час виникли спроби наповнити феномен ноосфери етичним змістом, поєднати науку і мораль, гуманітарні та технічні знання, тобто створити глобальну етику. Необхідність морального ставлення до природи, насамперед до живої, відображена у вченні видатного мислителя й гуманіста Альберта Швейцера, яке він назвав етикою благоговіння перед життям.

На відміну від В. Вернадського, який розглядав життя у загальнопланетарному масштабі, А. Швейцер закликав при­дивлятися до кожної живої істоти. Звідси його визначення людини: "Я є життя, що живе серед життя, яке теж хоче жити". Найзагальнішою засадою моральності, визначенням етичного, за Швейцером, є принцип благоговіння перед життям. Добро в такому розумінні — це діяння, спрямоване на збереження й удосконалення життя. Отже ми знову зустрілися з поняттям добра.

Таким чином, вчення про ноосферу з самого початку містило в собі елемент утопії, у ньому тісно переплетені ціннісні та буттєві підходи без будь-якого розмежування їх. Тому потрібно розрізняти розуміння ноосфери як утопії і як реального стану. І, виходячи з реального стану відносин людини з природою, слушною можна вважати думку деяких сучасних вчених про те, що ноосфера знаменує собою початок низхідного етапу розвитку людства. Розглядаючи далі проблеми відносин між людиною, суспільством і природою, ми ще повернемося до цього питання.

Ноосфера (в значенні «розум») — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Частина планети і навколопланетного простору зі слідами діяльності людини. Термін ноосфера запропонував французький математик Едуард Леруа.

 

Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи).

 

Так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.

 

Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу) потужності «геологічної сили».

 

Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об'єктів, створених людиною, та природних об'єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

 

Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їхній взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

 

1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку, починаючи з моменту виникнення «людини розумної»;

2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.

 

Український вчений С.А. Подолинський, обрахувавши баланс енергії для планети Земля, показав залежність ноосфери від джерел енергії і їхній культурний вплив на формування економіки і соціуму Землі. Цим він дав поштовх і підґрунтя працям Вернадського, Ціолковського та інших космістів. Космізм в роботах Ціолковського К.Е. і Чижевського О.Л. дає нову якість розуміння і межам ноосфери. У такому розумінні ноосфера розповсюджена в пізнанні засобами телескопів до меж далеких галактик, і ми отримали інформацію про аномалії сонячної планетарної системи проти норми, що переважає у Всесвіті. У межах руху космічних зондів, планетарних роботів-дослідників, Марс почав відкривати свої таємниці.Вже розробляються проекти освоєння інших планет і космічного простору. Ноосфера розширюється і переміщенням в просторі - послання у 60-х для позаземних цивілізацій про людство на планеті Земля біля Сонця на краю галактики.

 

На думку О. Т. Звєрєва, основними законами ноосфери є:

 

 

Історичні передумови (закономірності) виникнення ноосфери (В. І. Вернадський)

Закон ноосфери В. І. Вернадського

Фундаментальна константа ноосфери - моральність

Закон необхідності перемоги екологічного світогляду

Закон неминучості збільшення ролі екополітики

Принципи наростання цілеспрямованого впливу людей на систему людина - суспільство - природа

Закон гармонійного примирення свободи і національних особливостей з плануванням і об'єднанням (П. Тейяр де Шарден)

Закон єднання дій та ідей людства (В.І. Вернадський)

 

 

 

Ноосфера - частина реальності, яку людству ще належить пізнати.

 

Едуард Леруа, П'єр Тейяр де Шарден й Володимир Іванович Вернадський  є визнаними основоположниками вчення про ноосферу. На Ваш розгляд пропонується варіант розвитку їхніх поглядів, з урахуванням сучасного рівня розвитку науки. Звертаємо Вашу увагу на те, що у даному випадку вчення про ноосферу є науковою гіпотезою, а не напряком філософської думки, хоча безперечно - усі троє засновників вчення заслуговують звання видатних філософів усіх часів й народів.

 

http://uk.wikipedia.org/wiki/Закон_ноосфери_Вернадського

 

Науковий характер вчення вимагає пояснення - про який об'єкт дослідження йде мова й чому його існування не те що не викликає сумнівів, а хоча б має право на припущення у світлі існуючих знань.

 

Ноосфера - нова, більш висока стадія розвитку біосфери, до якої остання переходить внаслідок процесу розумового розвитку, що перебігає у ній. 

 

Під об'єктом дослідження конкретно мається на увазі середовище, у якому діє розумова сила, що зменшує ентропію (рівень безладу) Всесвіту, й саме це середовище (ноосфера) є принципово кращим для життя людини, у порівнянні з тим, в якому людство живе зараз.

 

Відправною точкою у пошуках параметрів розумової сили стали знання та технології, які дозволяють зменшувати втрати енергії в процесі життєдіяльності людини. За Вернадським - розум стає новою геологічною силою. Це дає підстави вважати ноосферу географічною оболонкою, елементам якої притаманні антиентропійні властивості, набуті ними після вилучення їх з інших оболонок (гідросфери, атмосфери, літосфери й біосфери).

 

Можна припустити, що ноосфера існує також у п'ятому вимірі, де кожна думка миттєво поширюється усім Всесвітом, нізвідки не виникаючи й нікуди не зникаючи. У такому випадку людина може згадати усі знання Всесвіту й жодна її думка не є новою, а ноосфера - це середовище, у якому існує свідомість кожної людини й людства в цілому.

Також враховується, що для кожної людини є актуальною дія несприятливих факторів середовища, які  спричиняли й спричиняють еволюцію розуму людства й конкретно – науково-технічний прогрес, у рамках якого й виникло вчення про ноосферу.

 

Виходячи з окреслених передумов, як гіпотеза висуваються наступні узагальнення:

 

1. Великий Вибух став початком розширення неживої речовини Всесвіту. Цей процес відбувається у напрямку збільшення ентропії.

 

2. Жива речовина є результатом перебігу природного антиентропійного процесу. Цей процес можна прив'язати до принципу Ле Шательє-Брауна (якщо на систему, що знаходиться у стійкій рівновазі, вплинути ззовні, змінюючи будь-яку з умов рівноваги, то у системі посилюються процеси, спрямовані на компенсацію зовнішнього впливу), припустивши, що Великий Вибух став наслідком якогось зовнішнього впливу на Всесвіт, який до цього знаходився у стані рівноваги.

 

3. У процесі своєї еволюції жива речовина прагне досягти стану найменшої ентропії, й привести до цього стану середовище свого існування (Всесвіт), що співпадає з наступними еволюційними векторами:

 

а) Від меншої до більшої розумності (Закон цефалізації (Дана/Ле-Конта): з плином геологічного часу відбувається незворотній розвиток головного мозоку, збільшення його ваги по відношенню до ваги усього тіла).

 

б) Від більшої енерговитратності до меншої енерговитратності (правило Шварца: видоутворення являє собою чіткий етап адаптації, формування нового, енергетично більш заощадливого пристосування, ніж спеціалізовані внутрішньовидові форми).

 

в) Від меншої до більшої різноманітності видів.

 

г) Від меншої до більшої біогенної міграції хімічних елементів (Другий біогеохімічний закон Вернадського: у біосфері право на життя отримують лише види, необхідні самій біосфері для виконання певних функцій й посилення тим самим біогенної міграції хімічних елементів).

 

Можна зробити припущення, що розумна діяльність є продовженням антиентропійного процесу біосфери, й ознакою розумності слід вважати збільшення ноогенної міграції хімічних елементів при зменшенні енерговитрат в такій мірі, яка б повернула Всесвіт до стану рівноваги.

 

4. Ноосфера - утворене внаслідок розумної діяльності середовище, яке:

 

а) Переважним чином залучене до антиентропійного процесу (навіть якщо у окремих його підсистемах відбувається збільшення ентропії)

 

б)Постійно прагне збільшити кількість контрольованої нею речовини, при цьому прагнучи більшої енергоефективності (переведення речовини у системи з меншою ентропією, ніж була у попередній системі).

 

5. В процесі свого розвитку ноосфера діє як негативний екологічний фактор по відношенню до біологічних видів, груп живих істот та окремих організмів, антиентропійна спроможність яких не відповідає вимогам сучасного етапу розвитку ноосфери. При цьому можуть створюватись умови, необхідні для виникнення більшої кількості нових видів на новому етапі еволюції й більш сприятливі для виживання видів, потрібних ноосфері.

 

6. Ноосфера може повністю або частково знищувати власні підсистеми, якщо вони перешкоджають її подальшому просуванню до стану з найменшою ентропією. Це стосується предметів, технологічних процесів й людей, без яких існування цих підсистем неможливе.

 

Вищенаведена гіпотеза є частково доведеною, частково ж вона грунтується на припущеннях, які пояснюють логіку поведінки людини та розвитку цивілізації. В цілому мова йде про те, що ноосфера будується за ознаками порядку, існуючого як космічна константа, й розум у даному випадку є або інструментом, або квінтесенцією творення цього порядку.

 

Припускається також часткове існування ноосфери у тому вигляді, який вона мала до Великого Вибуху, й частково збереглася неушкодженою у п'ятому вимірі. Можливо - до вже існуючих залишків "старої ноосфери" прибудовується те, що було втрачено під час Великого Вибуху.

 

У цьому сенсі напрошується аналогія з боротьбою добра та зла, оповідання про яку супроводжують людство ледь не на всьому протязі його розумного існування. Що характерно - добро завжди виступає як раціональна, розумніша за зло сила, яка даремно своїх ресурсів не витрачає. Й при цьому шлях добра ніколи не буває легким. Точно так само на усіх етапах розвитку соціальних систем відбувалось їх протистояння, в якому врешті-решт перемогу здобувала та, яка більше відповідає напрямку зменшення ентропії.

 

Навіть уявляючи ноосферу виключно у вигляді матеріальних здобутків науково-технічного прогресу, її добропорядних мешканців можна охарактеризувати такими чеснотами, як обізнаність, пунктуальність, уважність, обережність тощо. Таким чином ми приходимо до того, що "етика добра" теж знаходить наукове обґрунтування у вченні про ноосферу, роблячи розумність практично синонімом добропорядності.

 

Остаточно ноосферу можна уявити як те, що людство будувало достатньо тривалий час, але лише тепер усвідомлює – що саме будували. При цьому цілком можливо й наступне: людство відбудовує те, що колись вже було, й при цьому намагається зробити його менш вразливим, ніж раніше.

 

Відкинути вчення про ноосферу на сьогоднішній день легше за усе, просто заявивши, що воно є навколонауковою вигадкою. По-справжньому ж цінним буде створення науково обґрунтуваного світогляду, який або доповнюватиме вчення про ноосферу, або навіть заперечуватиме його. Реально ж, не відкидаючи права інших людей пізнавати непізнане, послідовники вчення про ноосферу повинні зробити усе необхідне, аби донести свої знання до представників усіх релігійних та філософських течій сучасності й майбутнього, змінивши їхні погляди раз та назавжди.

 

Навіть у гіпотетичному вигляді вчення про ноосферу надається Вашій увазі з заздалегідь передбаченим результатом, який був початковою метою усієї цієї праці – діалектичне обґрунтування ноократії (влади розуму). Про ноократію йтиметься у іншому розділі сайту – в першу чергу тому, що вона претендуватиме не стільки на наукову точність, скільки на політичну доцільність. Ну й також тому, що розділ «Ноосфера»  доповнюватиметься матеріалами, які рекомендуватимуться для ознайомлення саме у контексті наукового дослідження ноосфери, без акцентування на політичному боці справи.

 

Несколько лет назад независимо друг от друга американские физики под руководством Роберта Пекоры и российские ученые из института квантовой генетики, возглавляемого академиком Петром Петровичем Гаряевым, разработавшим способ лазерной «считки» информации с живой ДНК, получили сенсационные результаты.

Вывод, к которому пришли исследователи в результате экспериментов, потрясает все материалистические устои науки – основная программа развития организма хранится вовсе не в ДНК, а в областях тонкоэнергетических полей! Спиральная молекула ДНК – всего лишь приемник, сотворенный из плотной материи, позволяющий организму получать «сверху» необходимую информацию…

 

Один из создателей «квантовой генетики», доктор биологических наук, академик Российской академии медико-технических наук, член Нью-Йорской академии наук Петр Гаряев недвусмысленно заявляет: «Эксперименты показали, что генетический аппарат – не самодостаточная система. Существует внешняя генетическая информация, которая идет от Высшего Разума».

 

Если к сказанному добавить, что двойная спираль ДНК является единственным известным земной науке носителем информации в природе, то приведенные выводы американских и российских ученых о «внешнем» полевом хранилище информации окажутся весомым подтверждением высказывания одного из величайших мудрецов Древней Греции, отца современной атомистики Гераклита, утверждающего, что «сила мышления находится вне тела человека».

 

Эта мысль древнего философа нашла свое подтверждение также в трудах современных ученых, где, в частности, утверждается, что «непосредственной материальной структурой, функционирование которой порождает мысль как информационный образ является полевая формация биосистемы». То есть снова речь идет об энергетических явлениях вне видимого человека, за пределами контуров физического тела. Какая же функция отводится в этих представлениях человеческому мозгу? Самые последние разработки ученых показывают: мыслящий мозг можно расматривать как блок считки информации, хранящейся в биополевой системе. А поскольку вывод о том, что «молекула дезоксирибонуклеиновой кислоты – всего лишь приемник», – касается и клеток головного мозга (нейронов), то и мнение Гераклита и современные научные представления о главенствующей роли тонких полей в обмене информацией в природе получают экспериментальное подтверждение.

 

Исследуя кольцевые хромосомы человека, советский цитолог В.Навашин еще в 20-е годы прошлого столетия обратил внимание на тот поразительный факт, что деление этих носителей наследственной информации, т.е. той же ДНК, имеет не один, а два варианта .В первом случае хромосома образует кольцо вдвое большего диаметра, чем исходное, а во втором – два кольца исходного диаметра, но продетых одно в другое… Но ведь именно так ведет себя при продольном разделении по средней линии «кольцо Мебиуса » (или «лента Мебиуса») – уникальный «двумерец» в нашем трехмерном мире, фигура, наглядно иллюстрирующая изменение мерности. Не здесь ли сокрыта разгадка феноменов восприятия событий, происходящих в данный момент на больших расстояниях с дорогими нашему сердцу людьми, или событий, еще предстоящих, не совершившихся, но уже существующих в Будущем? Не через Миры ли Высших Мерностей поступает обычно информация к пророкам и ясновидцам?

 

Мировая практика ясновидения свидетильствует – «вхождение» сознания в рабочее состояние сводится к устранению сигналов от обычных органов чувств… Как считает один из признаных авторитетов в этой области американский ученый Стенфорд, «для сканирования окружающей среды каждый человек непрерывно использует, наряду с обычными чувствами, также сверхчувствительнное восприятие». Большинство людей редко воспринимает сигналы из Будущего или Настоящего, приходящие в виде тревожных предчувствий, «вещих снов», предостерегающих голосов или видений. Это нетрудно обьяснить нашим сегодняшним неумением слышать тихий голос собственного сверхсознания, заглушаемый «орущими на всю катушку» органами чувств плотного тела. Похоже, мы просто разучились слушать самих себя, свой внутренний голос, своего ангела – хранителя…

 

Такое же понимание механизмов сверхчувствительного восприятия содержат легенды Древней Индии о «пелене майи», скрывающей глубинное устройство мира, а также древнее представление о том, что обязательным условием раскрытия нашего (данного всем) сверхсознания является полный покой сознания. Скорее всего, именно с этим связана трудность, даже невозможность описания ошущений при реализации «пси-феноменов», с которой сталкивались даже очень сильные экстрасенсы (Вольф Мессинг, Эдгар Кейси, Дороти Эдисон, Жерар Краузе и др.).

 

Ведь секрет-то в том, что описывать как раз и нечего, т.к. это – состояние абсолютного покоя сознания, называемое в буддизме «состояние пустоты». Будде принадлежат слова: «Опустошись! И я тебя наполню». Буддийское «состояние пустоты», получившее в работах психологов 20-того века название «сенсорное голодание», действительно способствует раскрытию сверхчувственного восприятия, что выяснилось в процессе тренировок космонавтов в сурдокамере, в условиях полной изоляции от внешних раздражителей. Вероятно, именно поэтому многие прорицатели древности жили отшельниками, уходили в пещеры и пустыни или подолгу молились (медитировали) в закрытых кельях…

 

В монографии московских ученых Дуброва А.П. и Пушкина В.Н. «Парапсихология и современное естествознание» говорится: «…незнание новых и прогрессивных физических моделей «пространства-времени», разработанных современными учеными, приводит к тому, что сложнейшие «пси-явления» объясняются и понимаются с заведомо ложных и порой даже мистических позиций. В последние годы в результате развития науки, и особенно физики и психологии, все чаще делаются попытки разрешить возникающие трудности в описании задокументированных феноменов сверхчувствительного восприятия с позиций высших пространственных измерений…

 

Дело в том ,что в нашем реальном мире известны явления, которые обьяснить в рамках трехмерности пространства не удается. Имеется в виду «эффект Эйнштейна – Подольского – Розена», заключающийся в том, что при аннигиляции электрона и позитрона образующиеся фотоны, разлетаются в разные стороны от точки аннигиляции, сохраняют какую-то невидимую связь. А именно, при перемене поляризации одного из этих фотонов, тут же, и точно так же, изменяется поляризация другого. Уже одно это явление является экспериментальным подтверждением того, что наш мир имеет большее число измерений, чем те, с которыми мы сталкиваемся в обычной жизни. Многомерность вселенной нашла свое неожиданное подтверждение в работах ленинградского ученого, доктора технических наук, профессора Геннадия Александровича Сергеева…

 

Одним из элементов пространства больших мерностей, чем наш мир, в математике принята четырехмерная «дуплекс – сфера», которую можно представить в виде последовательности сфер с разными радиусами, вложенными одна в другую. Математическая топология решила задачу о трехмерном сечении четырехмерной сферы и получила в нашем трехмерном мире тело в виде обьемной кардиоиды («кардиоида » – сердцеподобная). По всем данным, объемная кардиоида предстовляет собой своеобразный резонатор, реагирующий на излучения, возникающие в четырехмерном пространстве.

 

В книге «Этюды многомерного мира» профессор Г.Сергеев пишет : «Природа позаботилась о том, чтобы форма нашего сердца приобрела топологию обьемной кардиоиды. В 1975 году мы провели эксперимент, связаный с изучением… обьемного конденсатора, выполненого в виде обьемной кардиоиды. Внутренняя полость этого конденсатора была покрыта жидкокристаллическим составом с нелинейными диэлектрическими свойствами. Сам же «датчик – конденсатор» был подключен к энцефалографу. Регистрирующее устройство тут же зафиксировало сигналы, имевшие характер импульсных последовательностей… совпадающих с кардиограммой (записью биотоков человеческого сердца). В момент входа человека в экранированную камеру, где находился датчик, измерялась частота генерации, т. е. воспроизводилось явление искусственной тахикардии…

 

Отсюда становится понятным – наше сердце является приемником сигналов, возникающих в многомерном пространстве». Не здесь ли разгадка многочисленных случаев предощущения («сердцем чую!») беды, приключившейся с дорогим человеком, находящимся в этот момент вдали от нас?..

 

Экспериментальные исследования дальних космических обьектов с помощью «детектора времени», произведённые весной 1978 года известным астрофизиком, доктором физико – математических наук, профессором Николаем Александровичем Козыревым и его сотрудником Виктором Васильевичем Насоновым, доказали, что «в природе существует» вневременной канал «передачи причинно – следственной информации». Любая информация представляет собой некоторую деформацию пространственно – временного континиума Вселенной, вызывая его вибрации. Эти микровибрации заполняют все пространство Вселенной и в нашем реальном мире носят характер голограммы, причем голограмы четырехмерной.

 

Чтобы, понять ее структуру, напомним, что такое обычная голограмма. Если обычная фотография представляет собой только запись интенсивности света, передавая только двухмерное изображение предмета, то голографический снимок представляет собой запись волнового фронта, где наряду с интенсивностью хранится запись фазы каждой волны светового сигнала. Если осветить голограмму когерентным (от одного источника) светом, то в пространстве за ней появится трехмерное изображение предмета – своеобразное объемное «привидение», ибо самого предмета там нет… Голограмма обладает необычным свойством. Если ее разделить на несколько частей, то каждая часть может воспроизвести трехмерное изображение целого предмета. Точно также и четырехмерная голограмма, где любой трехмерный обьем простраства содержит полную информацию обо все пространстве – времени континиуума нашей Вселенной.

 

То, что каждое живое существо, включая растения, имеет голографический каркас, своеобразную пространственно – энергетическую матрицу, свидетельствуют эксперименты, проведенные впервые в Бразилии. В поле высокой частоты был помещен свежесорванный листик растения. Сразу же вокруг него вспыхнуло переливающееся энергетическое сияние («эффект супругов Кирлиан»), которое было сфотографировано. Затем листик обрезали на одну треть и снова поместили в «кирлиановскую установку». В поле высокой частоты снова вспыхнул… полный энергетический контур целого листка(!). Здесь напрашивается аналогия о фантомных болях, с которыми хирурги столкнулись еще в 19-том веке.

 

(«Фантомными болями» называется явление, когда человек продолжает ощущать боль в пальцах ампутированной руки или ноги.) Это явление, зафиксированное в разных странах у тысячи прооперированных, научного объяснения до недавнего времени не имело… Теперь же с позиций биоэнергетики, имея фотоснимки полного голографического каркаса – матрицы перенесшего «ампутацию» листика, ученые убедились в том, что у этих явлений имеются объяснимые физические причины. Точно так же, по голографической матрице, как по своеобразному пространственному «чертежу», отращивает утраченный хвост ящерица или ампутированную лапку лягушка…

 

Знаменитая немецкая ясновидящая конца 19-того столетия госпожа Гофф рассказывала работавшему с ней доктору Кернеру, что «когда ей приходилось встречаться с человеком, потерявшим какой – либо орган, она продолжала видеть отнятый орган в теле. То есть она видела форму органа, воспроизведенную нервным флюидом… Это любопытное явление может, пожалуй, обьяснить ощущения перенесших операцию людей, которые чувствуют наличие у себя отнятого органа…»

 

Не менее удивительными являются свидетельства о «невидимых связях» между отторженным органом и его прежним владельцем. Вот что пишет американский врач – хирург о событиях, участником которых он оказался в 1881 году. «Я осматривал со своими друзьями механический лесопильный завод. Один из моих друзей поскользнулся, и верхняя часть руки была подхвачена круговой (циркулярной) пилой и изувечена. Необходимо было сделать операцию… После операции отрезанную руку положили в яшик с древесными опилками, и (т.к. до города было далеко) зарыли в землю.

 

Вскоре, на пути к полному выздоровлению, мой друг стал жаловаться на боль в отсутвующей руке, говорил, что чувствует на руке опилки и как гвоздь давит на палец. Так как его жалобы продолжались и он даже потерял сон, а его близкие начали бояться за его рассудок, то мне пришло на мысль сьездить на завод, где произошел несчастный случай, и – удивительная вещь! – когда я мыл вынутую из земли руку, чтобы очистить ее от опилок, то нашел гвоздь от крышки ящика воткнувшимся в палец… Пациент, находившийся на расстоянии многих миль от завода, говорил в это время своим друзьям: «Льют воду на мою руку, вынули гвоздь, теперь мне гораздо лучше».

 

Даже предметы личного пользования, одежда, письма, фотографии не утрачивают связи с их прежними обладателями. Это явление, подтвержденное многочисленными экспериментами, является основой психометрии, т. е. «считки информации» с предмета, бывшего в контакте с человеком. Каждая вещь, к которой мы прикасаемся или которой пользуемся, стоновится частью нашей личной голограммы и раскажет о нас все, включая прошлое, настоящее и будущее… В наши дни психометрия используется спецслужбами многих стран при расследование особо сложных преступлений, для поиска пропавших без вести людей, а также в военной и экономической разведке и контрразведке…

 

Тот факт, что вся Вселенная является многомерной голограммой, дает основания считать, что любая ее, даже самая малая часть (планета ли, человек ли, крохотная пылинка плотного вещества) в полном обьеме содержит всю информацию о прошлом, настоящем и будущем всей Вселенной. А это, учитывая голографические свойства мироздания, означает,что каждая мысль каждого разумного существа мгновенно «как на ладони» видна и легко читается с любого конца Вселенной. Говоря словами Священного Писания, «нет ничего тайного, что не стало бы явным». Об этом следовало бы помнить каждому, кто замышляет преступное или постыдное деяние в надежде, что его мысли останутся неизвестными!… Они не только мгновенно видны всей Вселенной, но еще и навсегда фиксируются Мировым Информационным Полем, носившим в Древней Индии название «Акаша Хроника».

 

Каждому из нас, в обязательном порядке, в момент расставания с плотным телом придется (хотим мы того или нет) с этими поступками или мыслями снова встретиться. В то же время, поскольку наши бессмертные личности – не подлежащие распаду плотные тела, а некая сумма информации, составляющей наше сознание и невидимо управляющей плотным телом в процессе его существования, практически оживляющей его, то становится понятной и оправданной древняя заповедь о необходимости дисциплины и чистоты помыслов!.. Ибо тот мир, который мы создаем своими доброжелательными или злобными мыслями, и станет нашим будущим жилищем на невообразимые сроки! Именно поэтому заботится о том, чтобы и сегодня, и за гранью жизни земной жить в правде, радости и любви, необходимо уже сейчас…

Посланник Второго Пришествия и есть Живой Бог среди людей.
Посланник Второго Пришествия и есть Живой Бог среди людей.

Основні ідеї вчення про ноосферу

 

В.І. Вернадський вважав, що під впливом наукової думки І людської праці біосфера буде повільно переходити у новий стан - ноосферу. Свої біосферні функції людина зможе повноцінно виконати лише в епоху ноосфери. У 1925 р. французький філософ і природодослідник П'єр Тейяр де Шорден вигадав слово "ноосфера". Але тоді цей дещо спіритуалістичний нематеріальний термін був відокремлений від науки. Лише пізніше В.І. Вернадський визначив ноосферу як біосферу, що контролюється розумом людини.

 

Французький математик і філософ Едуард Леруа запропонував поняття "ноосфера" у 1927 р. і трактував ноосферу як "мислячу" оболонку, що формується людською свідомістю. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: суспільні взаємини, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка може замінити біосферу. Під ноосферою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінантна роль в еволюції належатиме духовній творчості людини та продуктові її праці. І у цьому його погляди відрізнялись від уявлень П. Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як мислячий пласт, який поступово розгортається зі світу тварин і рослин та приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотожності всього сущого з точкою "Омега" - божеством.

 

На думку П. Тейяра де Шардена, весь універсум охоплений процесом розвитку космогенезу. Космогенез складається з таких етапів: біогенезу (виникнення та еволюції живого), антропогенезу (становлення людини), ноогенезу (розвитку мислячої матерії) та христогенезу (генези Христа у речах). На кожному з цих етапів відбувається специфічний розвиток: спочатку віталізація, тобто виникнення форм життя; далі інтеріоризація - виникнення спільності існування людей; потім планетизація - перетворення людства у надорганізм і, нарешті, аморизація, або злиття у точці Омега любові абсолютної і особистої, Людини і Христа.

 

Ключові положення, які лягли в основу концепції ноосфери, опрацьовувались задовго до її створення. Маються на увазі думки про особливу роль людини в геологічній історії Землі, які висловлювались представниками різних галузей науки: Л. Агассісом, Ж. Бюффоном, А.П. Павловим, С.А. Подолинським, П.О. Флоренським, Ч. Шухертом, а також фізіократами. Проте безпосередніми творцями вчення про ноосферу були ВЛ. Вернадський та французькі дослідники П. Тейяр де Шарден і Е. Леруа. Твори останніх, присвячені сфері розуму, з'явилися раніше, ніж аналогічні праці В.І. Вернадського, проте у своїй роботі французькі науковці ґрунтувались на положеннях, висловлених українським вченим під час читання ним лекцій у Сорбонні 1922-1923 рр. На відміну від своїх попередників, В.І. Вернадський створив концепцію ноосфери, яка повністю відповідала критеріям науковості. Він запозичив слово "ноосфера", яке йому сподобалося, але аж ніяк не його смисл.

 

У 1944 р. В.І. Вернадський написав статтю "Декілька слів про ноосферу", де визначив, що ноосфера - це "останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічній історії етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах. Ноосфера - нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою своє життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше".

 

Могутньою геологічною силою людину вперше назвав А.П. Павлов (1854-1929), який висловлював думки про антропогенну еру у розвитку Землі. В.І. Вернадський підкреслював, що людство фізично становить надзвичайно малу масу речовини планети, але сила його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу ВЛ. Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумовою діяльністю людини. Вчений був переконаний у закономірності виникнення ноосфери: "Вибух наукової думки у XX ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі... Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, у ноосферу"1. В.І. Вернадський прийшов до концепції ноосфери в останні роки свого життя. Отже, у ній відобразились результати його багатолітнього наукового пошуку. Головна праця, присвячена цій проблемі, - "Наукова думка як планетарне явище".

 

Вона не була опублікована за життя вченого і вперше побачила світ у 1977 р. у збірнику "Роздуми натураліста".

 

Теорія ноосфери В.І. Вернадського сформувалася тоді, коли світ складався з трьох взаємопов'язаних елементів: природа - людина - суспільство. До них потім приєднується ще один суттєвий елемент - техніка, яка створена людиною і яка стала головним чинником змін на планеті, особливо з початком наприкінці 50-х років XX ст. науково-технічної революції як велетенського якісного стрибка у розвитку науки і техніки. Це й спричинило екологічну проблему - одну з найнебезпечніших з-поміж глобальних проблем людства; почалася руйнація гармонії відносин між людьми та природою.

 

У 1943 р. ВЛ. Вернадський пише про ноосферу: "Те ж геологічне явище у 1930 р. було виражено інакше, більш, мені здається, чітко. Французькі вчені - математик і філософ Е. Леруа і палеонтолог-геолог П. Тейяр де Шарден, на основі уявлень про біосферу як про особливу геологічну оболонку Землі дійшли висновку про те, що біосфера у наш історичний момент геологічно швидко переходить у новий стан - ноосферу, тобто у такий стан, у якому повинні проявлятися розум і спрямована ним робота людини як нова небувала на планеті геологічна сила"1.

 

З інших праць, зокрема з приміток В.І. Вернадського до статті "Декілька слів про ноосферу", відомо, що Е. Леруа вживав термін "ноосфера" вже у 1927 р., а П. Тейяр де Шарден - ще у 1925 р. У листі до Б.Л. Личкова від 7 листопада 1936 р. В.І. Вернадський недвозначно зазначає: "Я приймаю ідею Леруа про ноосферу. Він розвинув глибше мою біосферу. Ноосфера витворилась у постпліоценову епоху - людська думка охопила біосферу і змінює усі процеси по-новому, і у підсумку активна енергія біосфери збільшується"2.

 

Отже, відповідно до усього викладеного вище, термін "ноосфера" (від грец. nous - розум, sphaira - куля) запропонував французький філософ і природознавець Я. Тейяр де Шарден у 1925 р. Зміст його, розвинений В.І. Вернадським, такий: виливати на природу, змінювати біосферу слід особливо раціонально, думаючи не про сьогоднішні вигоди, а про майбутні наслідки. Ноосфера - це сфера взаємодії суспільства і природи, у межах якої розумна людська діяльність стає визначальним чинником розвитку.

 

Обов'язковою умовою діяльності людини має залишатися сприятливий стан біосфери, адже людина, як і інші живі істоти, пристосована лише до тих природних умов, у яких вона виникла і живе. Саме в цьому полягає сенс ноосфери - не стихійне руйнівне втручання в природу, а науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Тобто ноосфера - це найвища стадія розвитку біосфери, яка характеризується збереженням усіх природних закономірностей біосфери та максимальними можливостями суспільства задовольняти матеріальні і культурні потреби людини.

 

Найголовнішим та визначальним показником стосунків між біотичним і соціальним на ноосферній стадії розвитку біосфери є те, що зовнішнє збурювання поширилося не лише на біосферу, а й на космічне середовище. Антропогенні зміни охопили усі куточки життя, а виробнича діяльність людини здійснюється далеко за межами біосфери. Для розкриття структурно-функціональної суті системи "природа - суспільство" або "людина - біосфера" потрібні нові підходи та якісно нова інтерпретація глобальних змін.

 

Основні ідеї вчення про ноосферу В.І. Вернадського такі:

 

o Еволюція біосфери спричинила появу людини, котра відзначається мисленням та рефлексією. Мислення стає самостійним феноменом, що впливає на подальший розвиток довколишнього світу, і це відбувається певною мірою спрямовано. Останнє є сутністю поняття ноосфери.

 

o Людство повністю заселило біосферу. Його тиск здійснюється повсюди, має глобальний характер. Потужність впливу людини на довкілля зрівнялась із наймогутнішими природними процесами.

 

o Людина завжди лишається складником природи.

 

o Завдання науки - свідоме формування ноосфери, регулювання за допомогою людської діяльності доцільного розподілу природних благ.

 

У працях В.І. Вернадського зазначено конкретні умови, необхідні для створення та існування ноосфери:

 

- заселення людиною всієї планети;

 

- різке перетворення засобів зв'язку та обміну між країнами;

 

- початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що відбуваються у біосфері;

 

- розширення меж біосфери та вихід людини у Космос;

 

- відкриття нових джерел енергії;

 

- рівність людей усіх рас і релігій;

 

- збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики;

 

- свобода наукової думки і наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов;

 

- продумана система поліпшення добробуту трудящих; створення реальної можливості не допустити недоїдання і голоду, злиднів та надзвичайно зменшити вірогідність хвороб;

 

- розумне перетворення природи Землі з метою зробити її спроможною задовольнити всі матеріальні, естетичні й духовні потреби населення, яке зростає;

 

- виключення війн із життя суспільства.

 

Тепер, коли пройшло вже більше півстоліття, можна легко перевірити, наскільки виконуються ці умови в сучасному світі.

 

Заселення людиною усієї планети. Ця умова виконана - на Землі майже не залишилося місць, де б не ступала нога людини; вона влаштувалася навіть в Антарктиді. Зараз "немає жодного куточка Землі, де б людина не могла прожити, якщо б це було їй потрібно".

 

Різке перетворення засобів зв'язку та обміну між країнами. Цю умову також можна вважати виконаною. За допомогою радіо, телебачення, Інтернету миттєво можна дізнатися про події у будь-якій точці планети. Засоби комунікації постійно удосконалюються, з'являються такі можливості, про які нещодавно важко було навіть і мріяти. В.І. Вернадський писав: "Незабаром можна буде зробити відомими для всіх події, що відбуваються за тисячі кілометрів". Безперечно, це пророцтво вченого збулося.

 

Переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що відбуваються у біосфері. Цю умову також можна вважати виконаною, хоча саме переважання геологічної ролі людини у багатьох випадках призвело і продовжує призводити до негативних екологічних наслідків. Обсяг гірських порід, що вилучаються з глибин Землі всіма шахтами і кар'єрами світу, нині майже удвічі перевищує середній обсяг лави та попелу, які щорічно виносяться усіма вулканами планети.

 

Розширення меж біосфери та вихід у Космос. Звичайно, це пророцтво збулося.

 

Відкриття нових джерел енергії. Умова виконана, але, на жаль, із дуже трагічними наслідками. Атомна енергія вже давно освоєна як у мирних, так і у військових цілях. Питання про використання атомної енергії глибоко хвилювало В.І. Вернадського ще більше, ніж півстоліття тому. У передмові до праці "Нариси і промови" він писав: "Недалеко той час, коли людина отримає у свої руки атомну енергію - таке джерело сили, що дасть їй можливість будувати своє життя, як вона захоче... Чи зуміє людина скористатися цією силою, спрямувати її на добро, а не на самознищення?".

 

Рівність людей усіх рас і релігій. Ця умова якщо і не досягнута повністю, то, у всякому разі, досягається.

 

Збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики. Ця умова виконана майже в усіх країнах з парламентською формою правління, з більш-менш розвинутою демократією.

 

Свобода наукової думки і наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов. Важко говорити про виконання цієї умови в країні, де ще зовсім нещодавно наука перебувала під колосальним тиском цих самих політичних побудов. Зараз наука від таких тисків звільнилася, проте внаслідок важкого економічного становища багато науковців змушені заробляти на життя ненауковою працею або їхати за кордон. Але у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються (наприклад, Індія), уряд створює режим максимального сприяння вільній науковій думці.

 

Продумана система поліпшення добробуту трудящих. Про виконання цієї умови поки що важко говорити об'єктивно. Проте В.І. Вернадський попереджав, що процес переходу біосфери у ноосферу не може відбуватися поступово і односпрямовано; на цьому шляху тимчасові відступи неминучі.

 

Розумне перетворення природи Землі з метою зробити її спроможною задовольнити всі матеріальні, естетичні й духовні потреби населення, яке зростає. Ця умова не може вважатися виконаною, але перші кроки у напрямку розумного перетворення природи вже, безумовно, почали здійснюватися.

 

Виключення війн з життя людства. Цю умову В.І. Вернадський вважав надзвичайно важливою для створення та існування біосфери. Але вона досі не виконана, і поки не зрозуміло, чи може вона бути виконаною взагалі. Світове співтовариство намагається не допустити світової війни, але локальні війни ще забирають багато людських життів.

 

Таким чином, можна зробити висновок, що багато з названих В.І. Вернадським умов, необхідних для переходу біосфери у ноосферу, сьогодні вже реалізовано. Разом з тим, принцип саморозвитку людства "національні держави" - "наднаціональні цивілізації" - "глобальне людство" ще не вичерпав змісту свого другого етапу. Попереду людство чекає тривалий період формування наднаціональних, континентальних і міжконтинентальних соціально-політичних утворень, період їх мирної співпраці, а можливо і конфліктного протистояння. При цьому жодна з провідних цивілізацій світу не згодна поступитися власною системою цінностей задля спільної мети. Однак глобальна екологічна криза не дає людству можливості вирішувати це питання століттями, погрожуючи вивести параметри біосфери за межі діапазону, придатного для існування людини. Брак часу наштовхує на висновок, що конфліктний сценарій розвитку цивілізаційного етапу не лише протидіє ноосферному ідеалу, а й є згубним для всього людства.

 

Люди повинні усвідомлювати, що сьогодні у ноосфері процвітають корупція, тероризм, алкоголізм, наркоманія, проституція; щорічно розкрадається інтелектуальна власність на мільярди доларів. В останні десятиліття зросла кількість психічно хворих людей, виявлено понад 30 раніше невідомих тяжких інфекційних хвороб. Нині 40 % населення світу бракує питної води, а 2,5 млрд не мають доступу до сучасних енергетичних послуг. Відчутні прояви глобального потепління, вміст в атмосфері основного парникового чинника - вуглекислого газу - протягом 1965-1998 рр. зріс удвічі. За період з 1900 р. рівень Світового океану піднявся на 10-20 см. Забруднення довкілля фізичними, механічними, хімічними і біологічними домішками перетворилося на одну з вирішальних причин зниження "якості" і "кількості" здоров'я людей. І хоча у деяких високорозвинених країнах світу завдяки високому рівню добробуту і медицини тривалість життя зросла до 80 і більше років, подальше її зростання стає неможливим внаслідок дії цих факторів.

 

Еволюція людини відрізняється від еволюції усіх інших організмів тим, що людина не пристосовувалася до природи, а ніби відокремлювала себе від неї. Знаряддя праці, одяг, житло, вогонь - усе це прийоми, за допомогою яких вона відгороджується від довкілля, створює своє власне стабільне середовище. А зберігаючи своє внутрішнє середовище, людина у дедалі більших масштабах змінює середовище зовнішнє. Сьогодні, на жаль, обсяги цих змін стали загрожувати існуванню самої людини.

 

Антропологи і фізіологи помітили таку особливість: потенційні можливості мозку людини набагато вищі за її фізіологічні потреби. Мозок людини досяг сучасного рівня складності задовго до того, як виникли культура і цивілізація. Складається враження, начебто еволюція людини заздалегідь "передбачала" майбутні потреби виду Homo sapiens і наділила його таким "комп'ютером", який не використовується на повну силу, але, можливо, буде задіяний у майбутньому. За деякими оцінками, мозок сучасної людини реалізує лише близько 2 % своїх потенційних можливостей.

 

Людина у біосфері Землі стала новою силою, новим фактором. Сьогодні людина вже оволоділа і продовжує оволодівати величезними силами природи, і це поставило перед нею болюче питання - про саму себе. "Людина вперше реально зрозуміла, - писав В.І. Вернадський, - що вона - житель планети, а тому повинна мислити і діяти в новому аспекті, не лише окремої особини, сім'ї або роду, держав або їхніх союзів, а й у планетарному аспекті".

 

Нині формуються нові взаємовідносини у системі "людина - біосфера". Внаслідок роботи тисяч радіо-, телестанцій, релейних ліній та інших об'єктів Земля сьогодні випромінює енергії в радіодіапазоні (на метрових хвилях) більше, ніж Сонце. Щороку людство лише у сільському господарстві перевертає своїми плугами і культиваторами масу ґрунту, яка у 200 разів більша, ніж маса піску, глини, мулу, що виносяться у Світовий океан усіма річками Землі. Людство стало провокувати справжні землетруси внаслідок підземних ядерних вибухів, а також будівництва великих водосховищ у сейсмічно небезпечних зонах. Сьогодні людина використовує всі елементи таблиці Менделєєва, створює нові сполуки, яких раніше не було на Землі. Усе добуте з надр Землі людина розсіює на поверхні, колосально прискорюючи переміщення хімічних елементів у біосфері, руйнуючи ті біогеохімічні цикли, які склалися протягом мільйонів років.

 

Запаси енергетичної сировини, металів та іншого, що накопичувалися в природі протягом великих геологічних періодів, людина витрачає за лічені десятиліття, а натомість повертає природі нові сполуки, здебільшого шкідливі для біосфери. На сьогодні за рахунок техногенної діяльності в біосферу потрапило вже близько 50 тис. нових хімічних речовин, не властивих природі і, як правило, шкідливих для живих організмів. Люди й далі продовжують діяти у тому самому напрямі, не усвідомлюючи очевидного факту; Земля, на якій вони розвинулися до сучасного рівня, - це маленька планета з обмеженими ресурсами і дуже вразливим режимом, і вона вимагає до себе тим обережнішого і дбайливішого ставлення, чим ширшими стають можливості людей у порушенні цього режиму.

 

На думку В.І. Вернадського, людина перебере на себе управління всіма процесами в біосфері, спрямує її розвиток у потрібному для себе напрямі. На зміну "дикій" біосфері має прийти нова оболонка - ноосфера, тобто якісно новий стан біосфери, переробленої, перебудованої розумом людини та її працею. Основоположники вчення про ноосферу вірили, що її становлення веде до впорядкування природної і соціальної дійсності, до досконаліших форм буття. Цей процес В.І. Вернадський і навіть П. Тейяр де Шарден пов'язували із соціалістичною організацією життя людей. У деяких випадках ноосфера розглядалася як повне усунення зла, як загальна гармонія, що особливо типово для її космічних варіантів.

 

Екологічні тенденції сучасності, однак, настільки тривожні, що вимагають мислити і діяти, незважаючи на теоретичні стереотипи. Потрібна докорінна зміна уявлень про ноогенез - вчення про ноосферу із самого початку мало елементи утопії. Але нині є загроза існуванню природи як самостійної цілісності. Тим часом ставлення до ноосфери продовжує залишатися переважно захопленим, ніби її розвиток жодним чином не пов'язаний з кризою сучасної цивілізації. За В.І. Вернадським, "ноосфера - це гармонійне поєднання природи і суспільства, торжество розуму і гуманізму, де зіллються воєдино наука, суспільний розвиток і державна політика на благо людини, це світ без зброї, війн і екологічних проблем, це мрія, мета, що стоїть перед людьми доброї волі, це віра у велику місію науки і людства, озброєного наукою". Подібне некритичне ставлення до ноосфери, на жаль, й досі панує у нашій повсякденній свідомості.

 

Ноосфера як гармонія - аналог політичної утопії комунізму та інших мрій про рай. Відповідно до духу часу вона ґрунтується на науці. Так до неї і треба ставитися, хоча проти надій і утопій взагалі виступати немає сенсу. Вони корисні тією мірою, наскільки пом'якшують трагічні реалії, допомагаючи жити. Коли ж утопія заважає тверезому погляду на речі, вона може стати небезпечнішою за те, від чого рятує. Потрібні реалістичні надії на можливість тривалого розвитку біосфери і ноосфери, за якого швидкість перетворення навколишнього середовища не буде вищою за швидкість нашого пристосування до неї. За ці надії треба боротися, оскільки саме вони є умовою виживання людства.

 

Оцінюючи роль людського розуму і наукової думки як планетарного явища, В.І. Вернадський дійшов таких висновків:

 

1. Хід наукової творчості є тією силою, якою людина змінює біосферу.

 

2. Ці зміни біосфери відбуваються незалежно від людської волі, стихійно, як природний процес.

 

3. А оскільки середовище життя є організованою оболонкою планети - біосферою, то входження нового чинника її зміни - наукової роботи людства - є природним процесом переходу біосфери в нову фазу - фазу ноосфери.

 

На шляху перетворення біосфери на ноосферу виникають нові за якістю кругообіги речовини, основні ознаки яких такі:

 

o Збільшується обсяг матеріалу, що механічно вилучається із земної кори; це пов'язано зі збільшенням розробок родовищ корисних копалин.

 

o Відбувається масове споживання (спалювання) продуктів фотосинтезу минулих геологічних епох.

 

o Антропогенні процеси в біосфері орієнтовані на розсіювання енергії, а не на її накопичення, як це було характерно для біосфери до появи людини.

 

o Масово створюються речовини, яких раніше в біосфері не було, зокрема, чисті метали. З'являються, хоча і у невеликих кількостях, трансуранові хімічні елементи (плутоній) у зв'язку з розвитком ядерної технології і ядерної енергетики.

 

o Ноосфера виходить за межі планети Земля внаслідок науково-технічної революції.

 

Загальні принципи вчення про ноосферу В.І. Вернадського можна підсумувати у таких положеннях:

 

1. Фундаментом концепції ноосфери є створене В.І. Вернадським вчення про біосферу як цілісну планетарну оболонку.

 

2. Концепція ноосфери відображає стихійний процес переходу біосфери у новий еволюційний стан - ноосферу - під впливом соціальної наукової думки і праці людства. Цей процес зумовлений виникненням і різким прискоренням науково-технічного прогресу у XX ст.

 

3. Головним соціальним двигуном переходу біосфери у ноосферу, згідно з передбаченням В.І. Вернадського, є різко збільшена творча активність народних мас, прагнення їх до максимального наукового знання, участі у громадському житті й управлінні державою.

 

4. Єдиною життєздатною соціально-економічною і політичною основою побудови ноосфери є, за В.І. Вернадським, науковий соціалізм.

 

5. Концепція ноосфери розкриває оптимальні шляхи взаємодії суспільства і природи.

 

6. Концепція ноосфери висуває основоположною умовою її створення відсутність руйнівних війн між народами.

 

Успішне вирішення сучасних різноманітних глобальних екологічних проблем не можливе без звернення до учення В.І. Вернадського про біосферу і ноосферу. З появою людства стихійний історичний розвиток життя на нашій планеті постійно ставиться під загальний свідомий контроль людського розуму - це і є той самий процес, який В.І. Вернадський уявляв як перетворення біосфери на ноосферу. Вчений не залишив закінченого вчення про ноосферу, звідси маємо численні і часто неправильні тлумачення самого поняття. Одні автори вважають, що це планетизований потік інформації, який підтримує або змінює структуру світу, інші ототожнюють ноосферу з техносферою, антропосферою тощо. За такого розуміння ноосфери випускається з уваги найголовніше у концепції В.І. Вернадського - не лише роль свідомого у процесі перетворення природи, а й думка про творчий вплив людини на навколишнє середовище.

 

Необхідність оптимізації біосфери учений пов'язував не лише із суто біосферними потребами людини. Людина розуміється ним не тільки як природна сила, "геологічний субстрат", а як сила, що оптимізує свою діяльність в природі відповідно до законів природи. Ноосфера - цілісна оболонка Землі, що формується в результаті синтезу технічної та культурної діяльності людей і природних процесів. До появи на Землі людини всі процеси в біосфері базувалися на використанні відновних ресурсів. Сьогодні 90 % енергії для своїх потреб людство добуває з невідновних джерел (спалює нафту, вугілля, газ тощо). Використання ресурсів цього типу спричиняє такі порушення в біосфері, з якими вона неспроможна боротися. Наприклад, у природи немає механізмів нейтралізації радіоактивного забруднення внаслідок діяльності атомних електростанцій. Не може природа також компенсувати шкоду, заподіяну будівництвом гідроелектростанцій, коли великі ділянки суші затоплюються водою.

 

Зруйновані людиною біотичні спільноти самі стають джерелом забруднення природного середовища. Наприклад, через надмірне внесення у ґрунт мінеральних добрив і пестицидів порушуються склад і діяльність мікроорганізмів, що призводить до посиленого надходження в атмосферу метану і вуглекислого газу. З цієї ж причини, а також внаслідок швидкого знищення лісів біота континентів почала виділяти в атмосферу стільки С02, скільки його надходить туди ж від згоряння мінерального палива.

 

На жаль, мрія В.І. Вернадського про те, що людина може перебрати на себе управління всіма процесами в біосфері, спрямувати їх у "розумне русло", сьогодні виглядає нереальною. Якщо ми хочемо створити систему для повного керування біосферою, вона має бути складнішою від самої біосфери. За підрахунками вчених, для цього всю поверхню Землі (разом з океанами) довелося б укрити шаром ідеальних комп'ютерів розміром із бактерію з комірками пам'яті молекулярних розмірів і програмами, складнішими, ніж генетичні програми розвитку мільйонів видів живих істот! Звичайно, таке завдання не під силу людині. То чи є взагалі сенс ставити питання про керування всією біосферою?

 

У цьому сенсі закон ноосфери В.І. Вернадського (1944) про те, що біосфера неминуче перетвориться у ноосферу, тобто у сферу, де розум людини буде відігравати провідну (домінантну) роль у системі "природа - суспільство", хоч і бачиться справедливим, насправді є мрією, вельми далекою від реальності. В.І. Вернадський створив власну оригінальну концепцію ноосфери і ноосферогенезу. Вона базується на фундаментальних ідеях, серед яких найголовнішими є: розуміння життя як явища космічного, закономірного етапу розвитку світу; тлумачення людини (ширше - розуму) як необхідного та природного породження земного життя; визнання виключно геологічної, тобто водночас вселенської, ролі живих систем і людини як такого чинника, що задає природним процесам певну спрямованість та варіативність, навіть смисл та цінність. За В.І. Вернадським, еволюційний процес має особливе геологічне значення тому, що він творить нову геологічну силу - наукову думку соціального людства. "Ми якраз переживаємо її яскраве входження в геологічну історію планети, - писав вчений. - В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї живої речовини - цивілізованого людства - на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить до нового стану - ноосфери".

 

Актуальність концепції ноосфери зумовлена тим, що її освоєння дало новий поштовх до вирішення багатьох світоглядних, теоретичних і суто практичних проблем. Зокрема, більшість ноосферних досліджень має екологічне спрямування, оскільки у концепції ноосфери фіксується принципово нова єдність суспільства та природи, висвітлюються особливості якісно нового рівня діяльності людини в біосфері, які притаманні сучасній добі. Попри це вчення про сферу розуму залишається ще недостатньо опрацьованим, ведуться дискусії стосовно окремих його аспектів.

 

Ноосферу також можна охарактеризувати як єдність природи і культури. Сам В.І. Вернадський говорив про неї то як про справу майбутнього, то як про дійсність наших днів, що не дивно, оскільки він мислив масштабами геологічного часу. Вчений відзначав, що біосфера не раз переходила у новий еволюційний стан, і нині спостерігаємо саме такий перехід у новий стан - ноосферу, перетворення науковою думкою соціальної людини. Таким чином, поняття "ноосфера" поєднує два аспекти: по-перше, ноосфера у стадії становлення, що розвивається стихійно з моменту появи людини; по-друге, ноосфера розвинута, яка свідомо формується зусиллями людей в інтересах всебічного розвитку всього людства і кожної окремої людини.

 

Отже, на сьогодні можемо бачити реалізованими майже всі ті ознаки, за якими В.І. Вернадський відрізняв ноосферу від попередніх станів біосфери. Процес утворення ноосфери поступовий, і, мабуть, ніколи не можна буде точно визначити рік або десятиліття, з якого перехід біосфери в ноосферу можна буде вважати завершеним. Ноосферу варто сприймати як символ віри, як ідеал розумного втручання в біосферні процеси в результаті наукових досягнень.

Календари на любой год - Календарь.Юрец.Ру

http://reftrend.ru/700282.html

http://folt1986.jimdo.com http://bog1.jimdo.com http://bog2.jimdo.com http://folt2.jimdo.com/ http://folt3.jimdo.com http://folt333.jimdo.com http://666folt999.jimdo.com http://folt4.jimdo.com http://folt5.jimdo.com http://folt6.jimdo.com http://folt7.jimdo.com http://folt8.jimdo.com http://folt9.jimdo.com http://folt10.jimdo.com http://folt11.jimdo.com http://folt12.jimdo.com http://folt13.jimdo.com http://folt14.jimdo.com/ http://foltkieb.jimdo.com http://folt000.jimdo.com http://folt666999.jimdo.com